Фотографія як мова самовираження

Якось, у книзі Сомерсета Моема «Місяць і Грош» я прочитав таке:

«Кожен з нас самотній у цьому світі. Кожен укладений у мідній вежі і може спілкуватися зі своїми побратимами лише за допомогою знаків.

Але знаки не одні для всіх, а тому їхній зміст темний і невірний. Ми відчайдушно прагнемо поділитися з іншими скарбами нашого серця, але вони не знають як прийняти їх, і тому ми самотньо бредемо по життю, пліч-о-пліч зі своїми супутниками, але не заодно з ними, не розуміючи їх і не зрозумілі ними.

Ми схожі на людей, що живуть у чужій країні, майже не знаючи її мови; їм хочеться висловити багато прекрасних, глибоких думок, але вони приречені вимовляти лише штамповані фрази з розмовника. У їхньому мозку блукають ідеї одна цікавіше за іншу, а сказати ці люди можуть тільки те, що тітонька нашого садівника забула вдома свою парасольку.»

Перечитавши це кілька разів і зрозумівши глибину цієї думки Великого письменника, я подумав, що я, напевно, щаслива людина. Адже я знайшов свою мову, якою навчився ділитися зі світом скарбами свого серця. Ця моя мова – фотографія.