Кухня

Як багато несе в собі це слово. Іноді здається, що з віком ми просто переходимо з однієї кухні до іншої. Спершу кухня дитинства – запах сухої ромашки, чаберу, чебрецю, любистку, гасова лампа, тіні на стелі. А потім мізерні кухні юності, відчинені вікна, де можна було курити і читати глибоко за північ, і куди можна було нечутно пустити друзів, коли в хаті всі вже спали.

Та й взагалі на кухнях, ясна річ, відбувається неймовірна безліч речей, які, здавалося б, не мають до цього місця ніякого відношення. Там ворожили і грали на картах, купалися в оцинкованих тазах, там пошепки вирішувалися найнагальніші проблеми, прали, потай і поспішно кохали, там легко роняли нитку бесіди і мовчки дивилися як за вікном валить сніг. Коли приходили гості, тут можна було нашвидкуруч грюкнути чарку, смикнути чогось із тарілки, а то й домовити недомовлене з деяких причин за столом.

Сьогодні відстань простіше, місця більше, але щоразу, коли входиш сюди, всі кухні світу, в яких доводилося жити, поєднуються в один – єдиний простір безпеки та надії, спогадів та майбутнього.